19 червня - Міжнародний день боротьби з сексуальним насильством в умовах конфлікту
Дата 19 червня була обрана невипадково. Саме у цей день 2008 року Рада Безпеки ООН ухвалила Резолюцію 1820, яка стала одним із перших ґрунтовних політичних документів, спрямованих на подолання та відвернення сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом.
Зокрема резолюція: - визнає сексуальне насильство тактикою ведення війни та перешкодою для відбудови миру;
- вимагає негайно припинити вчинення сексуального насильства усіма сторонами збройного конфлікту;
- визнає, що сексуальне насильство може бути воєнним злочином, злочином проти людяності чи геноцидом;
- закликає держави підтримувати розвиток національної судової та медичної систем для надання допомоги постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, тощо.
Встановлення Міжнародного дня боротьби з сексуальним насильством, пов’язаним з конфліктом, відбулося для досягнення трьох конкретних цілей, визначених міжнародною спільнотою:
1) підвищити обізнаність про необхідність подолання сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом;
2) вшанувати жертв і постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом;
3) вшанувати тих, хто відважно присвятив своє життя та (або) втратив його, виступаючи за викорінення цих злочинів.
У війні Росії проти України факти застосування сексуального насильства мали місце з 2014 року. Але після повномасштабного вторгнення РФ війська агресора застосовують сексуальне насилля саме як метод ведення війни в небачених раніше масштабах – зокрема, для залякування, помсти чи «покарання» цивільного населення на окупованих територіях. Сексуальне насилля застосовується до жінок, чоловіків та дітей.
Зафіксовані факти, коли російські окупанти прямо заявляли, що ґвалтують жінок задля того, щоб завдати їм психологічної травми, яка викличе небажання жити статевим життям у майбутньому та народжувати дітей.
Наявні акти зґвалтування чоловіків, а також людей пенсійного віку
Зафіксовані факти, коли російські військові схиляли до примусового сексу жінок, погрожуючи смертельною розправою над ними чи їхніми близькими.
Це не вперше, коли війська, керовані Москвою, масштабно, з кричущою жорстокістю і відчуттям безкарності використовують сексуальне насильство, як тактику ведення бойових дій. Найбільш мерзенним, дешевим, низьким і негідним методом, до якого вдаються аморальні істоти, не варті статусу “військовослужбовець”. Наслідки застосування такого методу ведення війни є глибинними для постраждалої особи, її родини та суспільства в цілому… Та все ж варто пам’ятати, що реакція на сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, в жодному разі не може залишатись на рівні “добре, що хоч так”, бо це насправді міжнародний злочин, який вчиняє псевдовійськовослужбовець, воєнний злочинець, що має бути неодмінно притягнений до відповідальності. Адже безкарність, особливо в умовах збройного конфлікту, призводить до вчинення нових злочинів, а відтак і збільшення кількості постраждалих осіб.
