Прощання з Олександром Шаповалом
Щодня за незалежність нашої держави гинуть сини України - найкращі та найдорожчі нам люди...
Сьогодні, 10 квітня, Устинівська громада провела в останню дорогу військовослужбовця Збройних Сил України Шаповала Олександра Миколайовича.
Тіло загиблого воїна зустріли в Устинівці «живим коридором» та провели до центральної площі селища для проведення церемонії прощання. Далі траурний кортеж доправив тіло захисника у рідне село Інгульське.
Шаповал Олександр Миколайович народився в селі Завтурове 28 грудня 1992 року.
Безтурботні дитинство та юність Олександра пройшли в мальовничому Інгульському краю. Закінчивши 11 класів Олександр здобув професію тракториста в Інгульському СПТУ № 8. Потім строкова служба в Збройних Силах України.
Друзі, вчителі та колеги пам’ятають його як цілеспрямованого, доброзичливого, спокійного та надійного друга.
Трудову діяльність розпочав в Устинівському ВЦ 37, за сімейними обставинами перевівся в Покровський ВЦ 79, пізніше працював у Петрівському ВЦ 49, звідки у вересні 2024 року і був мобілізований до ЗСУ. Ніс службу у 81 аеромобільній бригаді снайпером відділення взводу снайперів. Його вольовий характер, впевненість у собі та надійність неодноразово допомагали побратимам у складних ситуаціях.
Вірний військовій присязі та українському народові Олександр Шаповал з гідністю ніс військову службу, вірив у Перемогу та цілісну, вільну Україну й віддав найцінніше за цю мрію - своє життя.
Загинув Герой 9 березня 2025 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Білогорівка Сіверськодонецького району Луганської області.
Олександр був турботливим та чуйним сином, братом, батьком, справжнім другом і побратимом, який завжди допоможе і виручить, розрадить добрим словом.
Устинівська громада схиляє сьогодні голови в глибокій скорботі та висловлює щирі слова співчуття та підтримки мамі Світлані Георгіївні, брату Ігорю, сину Владиславу, рідним та близьким полеглого Героя.
Поділяємо ваш безмежний біль…
Сумуємо разом з вами…
Жодні співчуття не зменшать біль втрати, жодне слово не втамує тугу в материнському серці. Війна забирає не просто найкращих, вона забирає рідних, друзів, тих, з ким ще вчора разом мріяли про перемогу та будували плани на майбутнє.
Нехай тобі, Олександре, пухом буде рідна земля, яку звільняв від російського мороку.
Слава Україні!
